Поезія абсурду

Ох.Пострілом пронизує голову шматок холодної сталі.
Пострілом котиться в низ.
Пострілом капає в венах.Пострілом стукає в серці.
Пострілом трощить черепну коробку столиць.
Проходячи крізь мене.
Пронизуючи поглядом.
Холодним дулом вечірнього міста
Заглядає в очі крамниць.
Фонтаном нічного щастя,купається в крові асфальту
Цвяхом застряє в серці , помираючи горілиць.
Я знаю що треба світу
Я знаю де буде добре
В кишені є дещо світле
Те,що спалахує швидко й зникає в мережі щастя
те що не купиш за гроші
Дещо з забутих полиць