І знову день!"Він врубується в простір".І знову вулиці.Люди.Тіла.Голоса.Вони врізалися в шкіру,відбивалися,але все ж таки проникали.Обережно,двері зачиняються.Очі.Тонкі губи.Заділи з середини.Абзац.Дорога.Люди.Люди.Люди
Музика Серця
Наближення
Скоро.Сині штуки тихенько опустилися на землю і вмить згасли.Маленькими краплями побігли , граючись , навздогін.Дивно кружляли,падали,піднімались,знову кружляли і вмирали.Який не постійний світ.Навіть ці маленькі страховиська не можуть прожити вічно.Але ж можливо це і є їхнє вічне життя.Народитися і померти ,упавши на зеплю,потекти по асфальту ,утворюючи багряні струмки.Наближення.Люди-створіння,поспішаючи забували себе.Прожити життя,вічне.своє,треба прожити це життя.Треба квапитись,це дуже важливо,надзвичайно просто,просто без цього ніяк.Думання.Без нього ніяк.Передчуття .
ІМХО
Гидота . Вона впиралася в стінки кишок , жовчем витікала з під вій.Волосся прилипало до мальованих губ,нігті ламались об спину того хто потрапив під руку.А-а-а-ааа,мізки трощилися під натиском черепу,язик вивалювався,очі вилазили з орбіт.Гидота.Людина на очах перетворювалася в істоту.Подобається-милуйся.А я піду.Ми посміємося,але доторкатися до цього я не буду.Моя шкіра покриється сталевим шаром піску , вітром думок розвіється рожевий пил,все багно,рано чи пізно,вильється назовні.А-А-А-Ааааа...Милуйся любма моя,милуйся!Тобі ж подобається,ти любиш це,як свою печінку,свої внутрощі,своє все!От і милуйся . Рубцями покривається шкіра.Можливо ти і пожалкуєш.А мені якось пофігу.Танцюй люба,танцюй,п'яним угаром руйнуй собі серце,руйнуй себе всю,а я посміюсь.
Всьо.Абзац.Ха-ха
Музика Серця
Маски геть.Музика лунає крізь закриті повіки.Теплом розливається по венам,пульсує в черепній коробці.Озонова тиша.Чуєш голос в середині себе?Нагадує божевілля.Закрий йому рот!Він не скаже нічого толкового.
Оранжевий колір.Колір тепла,але якого?Тепла того що спалює все навкруг,чи тепла яке гріє?Знову музика..Ефірними маслами розтікається по тілу . Запах.Просочується крізь пори,теплом розтікається по внутрішнім органам.Вібрації.Це природнє,це потрібне,це справжнє.Синя далечінь-небо.Світило-сонце.Забобони.Кожен думає по-різному,не сійте свою думку в голови інших людей .Вона не проросте.Вона нікому не потрібна.Абзац.Наближення
Скоро.Сині штуки тихенько опустилися на землю і вмить згасли.Маленькими краплями побігли , граючись , навздогін.Дивно кружляли,падали,піднімались,знову кружляли і вмирали.Який не постійний світ.Навіть ці маленькі страховиська не можуть прожити вічно.Але ж можливо це і є їхнє вічне життя.Народитися і померти ,упавши на зеплю,потекти по асфальту ,утворюючи багряні струмки.Наближення.Люди-створіння,поспішаючи забували себе.Прожити життя,вічне.своє,треба прожити це життя.Треба квапитись,це дуже важливо,надзвичайно просто,просто без цього ніяк.Думання.Без нього ніяк.Передчуття .
ІМХО
Гидота . Вона впиралася в стінки кишок , жовчем витікала з під вій.Волосся прилипало до мальованих губ,нігті ламались об спину того хто потрапив під руку.А-а-а-ааа,мізки трощилися під натиском черепу,язик вивалювався,очі вилазили з орбіт.Гидота.Людина на очах перетворювалася в істоту.Подобається-милуйся.А я піду.Ми посміємося,але доторкатися до цього я не буду.Моя шкіра покриється сталевим шаром піску , вітром думок розвіється рожевий пил,все багно,рано чи пізно,вильється назовні.А-А-А-Ааааа...Милуйся любма моя,милуйся!Тобі ж подобається,ти любиш це,як свою печінку,свої внутрощі,своє все!От і милуйся . Рубцями покривається шкіра.Можливо ти і пожалкуєш.А мені якось пофігу.Танцюй люба,танцюй,п'яним угаром руйнуй собі серце,руйнуй себе всю,а я посміюсь.
Всьо.Абзац.Ха-ха
