Полотняне дно пустих сердець розливається іскрами по яскравому тілі.І ось ти є і вже тебе немає.Але я  тебе торкаюся ,я тебе відчуваю.Повільним шумом проходить крізь тіло червоне дихання ночі.І люди тікають у простір поламаних рук.Там краще мабуть.Я насправді не заю



Повітря легень хлюпотить по венам ,ноги несуть у незнанні світи чужих душ.Коли людина справді сама,вона не відкриє очєй ,щоб не побачити когось біля себе.Так і ти закриваєш себе руками від чужих рук,поглядів,відчуттів.Впускаєш в себе птаху сумніву і жалю.