Інколи таке буває.Коли вітер думок розбиває цеглові стіни волосся.Коли очі потоком білого пірья зсипаються додолу і піднімаються високо внічку.Інколи це нормально,коли червоні калюжі хлюпаються на асфальті,коли не вмієш грамотно писати,коли не хочеш,не можеш,не будеш.Нормально коли не знаєш пояснення,коли емоції як капітани корабля несуть по хвилям всесвітніх відчуттів.Нормально коли кричання,плакання,сміяння,нерозумння.І зовсім таки не нормально коли "серость.обычность,каквсечность".Нормально коли немає меж.