З прірви моєї душі вирвався привид веселощів.Він танцював танець вітру у лісових хащах мого серця.Він забирався на каміння думок і дихав вогнем,що танув на сонці,розбивався об скелі гострих думок.
Привид загубленості метався ж по просторах туманної свідомості,перевертав такі потрібні речі в моїй голові.Цей світ уже не раз запутаний нитками,мій світ,уже давно захищений паролем соціальних мереж.
Привид високомірності пальцями перебирав кавову гущу,губами перешіптувався із привидом самозакоханості.Вони часті відвідувачі моєї голови.Їх улюблене місце-перевернуте дерево відносин,їх улюблений запах-запах раптових прохожих.
Привид впертості рогами впирався у кам'яні стіни реального життя.Прорвати основний бар'єр майже не можливо,але він старався.Він з криком носився по колу,пір'ям сипався в очі,кров'ю хлюпав у венах,імпульсом гепав у серці.Він заплющив очі,заткнув вуха і при цьому намагався нормально жити.
На горизонті реальності і домислу жив привид надії.Монстром його назвати важко,але свідомість він пожирає.Його товариш-привид жалю.Вони вкриті пухнастим килимом вій,сиділи в сірості кислоти.
Привид тупості в цей час сухо сміявся над привидом розуму.Він просиджував своє життя в картонній коробці для сміття.Наповненій людськими утіхами.
Годинник бився в середині мене,привид часу плив по воді.Він завжди кудись запізнюється,він завжди кудись не встигає.Їм завжди щось від мене потрібно.Частота зовнішньої змінної напруги збігається з власною частотою серцевих коливань.
Привид гордості,пожирав сам себе в тихому закутку мого серця.Він божеволів від відчуття свого існування,він божеволів від відчуття відчуттів.Кожен елемент душі-один елемент тіла.
Delete.
Привид загубленості метався ж по просторах туманної свідомості,перевертав такі потрібні речі в моїй голові.Цей світ уже не раз запутаний нитками,мій світ,уже давно захищений паролем соціальних мереж.
Привид впертості рогами впирався у кам'яні стіни реального життя.Прорвати основний бар'єр майже не можливо,але він старався.Він з криком носився по колу,пір'ям сипався в очі,кров'ю хлюпав у венах,імпульсом гепав у серці.Він заплющив очі,заткнув вуха і при цьому намагався нормально жити.
На горизонті реальності і домислу жив привид надії.Монстром його назвати важко,але свідомість він пожирає.Його товариш-привид жалю.Вони вкриті пухнастим килимом вій,сиділи в сірості кислоти.
Привид тупості в цей час сухо сміявся над привидом розуму.Він просиджував своє життя в картонній коробці для сміття.Наповненій людськими утіхами.
Годинник бився в середині мене,привид часу плив по воді.Він завжди кудись запізнюється,він завжди кудись не встигає.Їм завжди щось від мене потрібно.Частота зовнішньої змінної напруги збігається з власною частотою серцевих коливань.
Привид гордості,пожирав сам себе в тихому закутку мого серця.Він божеволів від відчуття свого існування,він божеволів від відчуття відчуттів.Кожен елемент душі-один елемент тіла.
Delete.
Твої привиди, відчувається, реальніші за будь що інше. Ти їх недооцінюєш, тим паче, що вони завжди вириваються і беруть верх над тобою. Задумайся, ти описала проблему, та виходу з неї не бачиш :(
ОтветитьУдалить